Моя перша військова тривога зі зброєю та захисним хімкомплектом була в ніч на 26 квітня 1986 року в Острі Чернігівської області.
О другій ночі нас, строковиків піхотинців, підняли, вишукували на нічному плацу та відправили в очеплення до Прип‘яті.
Тільки під ранок ми зрозуміли, що тривога через вибух на Чорнобильській АЕС. Від солдат хімбатальйону дізналися, що рівень радіації зашкалює, а вибух реактора на АЕС — це сотні Хіросім на нашій землі.
Майже тиждень крізь запаморочення та боротьбу зі слабкістю не могли зрозуміти, чому в Києві, на відстані 94 кілометрів від нас нічого не повідомляють, проводять парад на 1 травня, не евакуюють людей?
36 років минуло від дня тієї катастрофи. Тепер прокидаємося вже 62-гу ніч від сирен та ракетних атак на нас, українців. Катастрофа в Маріуполі, Волновасі, Харкові, в кожній квартирі та хаті, зруйнованих бомбами і ракетами російського агресора!
Чорнобиль 2022 року — в серці кожного українця. Чорнобиль — на кожному клаптику української землі, яку нищить окупант.
Чорнобиль — в душі кожного українця та українки, які втратили рідних, яких захоплюють та ґвалтують, які ховають своїх найдорожчих.
Ми знаємо справжнє ім‘я Чорнобиля 2022 року.
Це — російський агресор.
І ми знаємо, що буде далі.
Ми вистоїмо та переможемо!
Слава Україні🇺🇦