У ці дні традиційно зростає політичне загострення. Все нові і нові “експерти” затято радять українцям, що ж їм святкувати.
Як людина, яка розсекретила архіви НКВС-КДБ раз і назавжди переконався: не можна замовчувати та викреслювати історію власного народу.
Тільки слабкі духом бояться своєї історії, бо так вони виправдовують параліч волі сьогодні і небажання боротися за гідне майбутнє.
Я категорично засуджую і закликаю владу уникнути зіткнень у дні вшанування пам’яті. Навпаки, ці дати — це той ґрунт і правда, яка об’єднує українців.
Важливо бути толерантними, бо кожна родина втратила на цій війні когось – прадіда, діда, прабабу… Робив все, щоб доля кожного загиблого, кожного полоненого і зниклого безвісті стала відомою!
ІІ Світова війна розпочалася для українців 1 вересня 1939 року.
Одним із найтрагічніших епізодів стала загибель у січні 1940 року 44-ї Київської стрілецької дивізії у Фінляндії. 23 000 бійців загинули у бою не від пострілів. Вони…замерзли! Одягу в умовах суворої зими (навіть рукавиць!) дивізія не одержала. Валянки видали тільки командирам та деяким підрозділам.
Сталін кинув на Зимову війну саме українців для того, щоб там полягли наші предки.
Фіни добре пам’ятають ці трагічні сторінки історії і на своїй території встановили пам’ятник загиблій українській дивізії. Вчинили по-європейськи!
Настав час і нам вшановувати власних героїв по-європейськи: знати правду, поважати і не змагатися у кого стрічка більше, і який експерт більше вигадає образ до ветеранів.
10 000 000 загиблих українців (уявіть, ніби зникла ціла країна, така як Австрія) – це та ціна яку ми всі заплатили. Не маємо права відмовлятися від спільної перемоги і вшануванні загиблих.
Правда допоможе уникнути провокацій!
Тільки правда робить нас сильнішими!