Екс-голова Служби Безпеки України, народний депутат України VII скликання, лідер громадсько-політичного руху «Справедливість» Валентин Наливайченко розповів тернопільському новинному сайту «ТеНьюз» про розсекречення архівів КДБ, збитий російськими військовими літак Малайзійських авіаліній MH-17 і про те, чому АТО є насправді війною.
«Не просто розсекретити — повернути те, що людям належить…»
— Що було зроблено за час вашого перебування на посаді керівника Служби безпеки України? Власне для людей – коли було відкрито архіви. І яка тепер ситуація, чи спілкуєтеся зі своїми колишніми підлеглими, однодумцями?
— Тоді, у 2007-му, ніхто особливо не підтримував моїх ініціатив, особливо того, що стосувалося декедебізації, розсекречення архівів, за які я тоді відчайдушно взявся. Але поступово знаходилися союзники – вони були не в парламенті тоді, не серед політиків, а серед патріотичних організацій, серед громад, серед простих людей. Чому я кажу, що люблю й поважаю і Тернопіль, і Бережани, і Заліщики, і багато інших містечок і сіл Тернопільської області? Тому що саме там люди підтримали мою ініціативу, і ця підтримка дала змогу провести хоча б перший етап розсекречення архівів і повернення правди людям. Були розсекречені справи про злочини комуністів, більшовицького режиму проти людей: незаконні депортації, ув’язнення, позбавлення дітей батьків.
Друге, що нам вдалося зробити тоді, — це повернення місцевим громадам місць, де були катівні, поховання. Наприклад, тюрма на Лонцького у Львові. Вважаю, що це було дуже правильне рішення, і тепер треба, щоб по всій державі місця, де були катівні НКВС, гестапо, місця поховання, незалежно від того, хто тепер займає ці приміщення: чи СБУ, чи прокуратура, чи поліція, — віддавати дослідникам, місцевим громадам. Хай люди вирішують, чи там будуть просто цвинтарі, чи меморіали, чи центри досліджень всіх тоталітарних режимів, які були на нашій території.
І третя складова: не просто розсекретити — повернути те, що людям належить, включно з нерухомістю, а й надати постійний безкоштовний доступ до документів, оцифрувати ці дані, викласти в інтернет. Те, що ми започаткували, має продовжуватись і в кожному обласному управлінні СБУ, і тут на Володимирській: прийом громадян, щоденна робота, безкоштовний доступ, — будь-хто має мати змогу дізнатися правду без інтерпретаторів, напряму з документів, розсекречених довідок, світлин, справ.
Що ще треба зробити? Переконаний, що в Генеральній прокуратурі і в міністерстві внутрішніх справ треба також розсекретити всі архіви, які стосуються будь-яких злочинів радянської доби проти цивільних громадян, патріотичних рухів, цілих громад; далі розсекретити всю правду про Українську повстанську армію. Я вдячний команді Володі В’ятровича, Аліни Шпак, інших молодих людей, які тоді прийшли на моє запрошення в СБУ в 2007-2008 роках з неурядових організацій – Центру досліджень визвольного руху. Ми разом зробили дуже важливу справу.
Вважаю, що так і далі мають діяти державні установи: і СБУ, і прокуратура, і МВС. Треба запрошувати нових людей з неурядових організацій. Вони зможуть продовжити розпочату справу і, можливо, запропонувати інші форми роботи, щоб повернути правду людям. І друге – не допустити ніколи в майбутньому повернення будь-яких форм переслідування, до яких вдавалися радянський режим, гітлерівська Німеччина чи інші окупанти на нашій території.
— Яка ваша думка про діяльність СБУ на початку російської агресії проти України?
— Анексія Криму, окупація наших територій у Луганській і Донецькій областях розпочалися задовго до Революції Гідності. А вже під час подій на Майдані в Кремлі було ухвалено рішення, поки українці слабкі, поки розвалена державність і немає жодної правоохоронної структури, вірної народу, ввести війська. Так вони й зробили. Анексія Криму почалася ще 20 лютого 2014 року, коли люди були на Майданах.
Мушу наголосити також, що сам Крим – Автономну Республіку Крим як українську територію – треба було захищати всі роки незалежності України від російської пропаганди, комуністичної партії, яка там завжди перебувала при владі, і від Партії регіонів, від ФСБ Росії і Чорноморського флоту РФ – тисяч і тисяч російських військових на півострові. Для мене це не просто розуміння. Вже тоді, у 2006-2008 роках, СБУ вислало мера Москви Лужкова з Криму, з ініціативи Служби було розірвано багато угод, за якими на території української АР Крим перебували російські військові та спецслужби. Але цього було мало. Ще в ті роки керівництво держави мало дослухатись до тих жорстких рекомендацій, які надавала тоді СБУ. Йшлося про те, щоб перейти на українське мовлення, транслювати українські канали, розірвати угоду про перебування в Криму Чорноморського флоту. Бо саме 24 тисячі військових ЧФ Росії 20 лютого 2014 року вийшли на вулиці населених пунктів АР Крим і здійснили окупацію і зрештою анексію.
Згадайте 2010-й, коли Янукович прийшов до влади. Наступного дня після виборів я перейшов в опозицію до Януковича, і всі розумні люди заперечували проти продовження Харківських угод. Що перше зробив Янукович як президент? Продовжив перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму до 2042 року, а воно мало би закінчуватися вже наступного року, навіть якщо б Україна не розривала цієї угоди. Ось у чому причина окупації. Тому ті, хто в 2010 році вихваляли Харківські угоди і Януковича, і є людьми, які свідомо чи ні стали колаборантами, які сприяли окупації Криму.
Як діяла СБУ? Я вам скажу. СБУ часів Якименка викрадала людей, чинила злочини проти майданівців, у свої приміщення запускала ФСБ, і офіцери ФСБ працювали тут, на Володимирській, проти Майдану, а одночасно й для того, щоб підготувати анексію та окупацію. Доказову базу я передав уже в Генпрокуратуру і, сподіваюсь, новий генеральний прокурор передасть це до суду. Не один раз приїздили групи генералів, офіцерів ФСБ, і колишнє керівництво СБУ розміщувало їх на своїх об’єктах, залучало снайперське спорядження тощо. Тобто чинився величезний заколот проти держави і нашої території.
Ті, хто говорять про силу Путіна і його оточення, брешуть тільки в одному: єдиний козир, який був у Росії, і вона його використала, — це Янукович і його зрадницьке оточення. Якби не колишнє керівництво держави на найвищому рівні і не їхні зрадницькі дії й позиція, не було б таких жахливих наслідків для нас у лютому 2014-го і навесні того ж року, коли розпочалася окупація, а згодом анексія Криму.
СБУ часів Януковича – це суцільні донецькі в усіх обласних управліннях, і тернопільське не було винятком. Це суцільна українофобія, це відновлення всіх угод про розміщення військ і силових структур РФ у Криму. Це повний розворот питань національної безпеки від незалежності і самостійності до сателітства, колаборантства і майбутньої агресії-анексії. Ось у чому причини.
У ніч після Революції Гідності ми з молодими майданцівцями, багато з яких потім залишилися працювати в СБУ, зайшли в темне приміщення Служби, де не було зброї – вивезена в Донецьк, не було жодних справ – вивезені в Сімферополь або спалені. Тобто все це готувалося тижні й навіть місяці до того, як перемогла Революція Гідності, тобто ми з вами. Вони знищили всі докази своєї роботи проти активістів Майдану, проти Наливайченка, Яроша, Левуса та багатьох інших.
Ось що нам залишили. З ким працювати? Керівництво СБУ – дезертири. Якименко за два дні перед тим на вертольоті втік у Севастополь на російську військову базу. Ось вам СБУ зразка 24 лютого 2014 року. Що ми зробили? Ми разом з майданівцями почали працювати – робити все, щоб ворог не окупував увесь Південний схід України. З перших днів ми розуміли план окупантів: від Харкова до Одеси мала бути Новоросія. Янукович у перші дні після втечі вже носився від Харкова до Донецька з вказівками. Це має фігурувати в публічному суді над бандою Януковича. Саме з цих позицій має виступати державний обвинувачувач – український прокурор у відкритому суді. Щоб не тільки журналісти чи Валентин Наливайченко аргументовано про це говорили. Це доказово має пролунати у суді, а після цього має бути судовий вирок і щодо державної зради, і щодо колаборантства, тобто сприяння агресору, і про Новоросію, і про всіх тих, хто тим чи іншим чином брали або беруть участь в окупації української території. Саме в суді доказова база має бути визначною з точки зору того, хто сприяв агресору, хто насправді протидіяв, хто загинув, скільки українських патріотів віддали життя, щоб зупинити цю навалу.
Але й тепер, якщо вдуматись, подивитися реальну ситуацію… На передовій разом з колегами з руху «Справедливість» ми дуже часто буваємо, передаємо допомогу, передаємо сучасні, натівського стандарту модулі для проживання бійців, бо наші воїни ще живуть в умовах Першої світової, а воюють зброєю Другої світової війни. Але це вже інше питання. Що ж стосується ситуації на передовій – в Мар’їнці, в Пісках, в інших місцях Донецької та Луганської областей, насправді навіть за два з половиною роки російської агресії не змінився менталітет людей, які там проживають, навіть на територіях не окупованих. І це найбільша проблема. І президент, і прем’єр мають це зрозуміти і перейти від бюрократії до реальних дій. Ну створили якесь міністерство з питань АТО. І де воно? Де робота? Чим воно займається? Треба займатися українськими людьми. Бо за що ж гинуть наші військові? За території? Поки війська стоять – це територія, а якщо Україна забере війська, чия тоді буде ця територія?
АТО було в перші дні. Тепер це військова агресія Російської Федерації
— Те, що відбувається на Сході, досі називають Анти терористичною операцією. Насправді ж це війна…
— Так, це військова агресія Російської Федерації. АТО було в перші дні. Тоді, коли я поїхав у Луганськ, разом з альфівцями спав на земля п’ять діб, коли справді були уявлення, що можемо штурмом звільнити ту чи іншу будівлю, і це допоможе зупинити хвилю сепаратизму. Вже тоді ми зрозуміли, що це не тільки мирне населення, а й російський спецназ, і озброєні афганці, і озброєна колишня десантура, і багато інших складових колаборантів, які закликали не просто Путіна, а російські війська. В будь-якій цивілізованій країні це називається зрадництвом, колаборацією агресору.
— Якими ви бачите нинішні кроки України для зміни ситуації на сході країни?
— Перш ніж зрозуміти, що потрібно зробити, треба чітко усвідомити, які є дві найбільші загрози національній безпеці нашої держави. Перша – це військова агресія Російської Федерації, друга – корупція: внутрішня, у владі. Це два найбільші агресори — зовнішній і внутрішній. Виходячи з цього правдивого розуміння будь-який фахівець з національної безпеки і мав би вибудовувати лінію і оборони, і наступу.
Моя відповідь щодо зовнішнього агресора залишається незмінною і твердою: посилення обороноздатності, навчання, екіпірування та забезпечення державою на найвищому рівні військ оборони, військ спеціального призначення, сил спеціальних операцій, насамперед контррозвідки і підрозділів по боротьбі з тероризмом. Але це, так би мовити, те, що є вістрям голки. А сама голка має вибудовуватись з величезної роботи оборонної галузі України: запуск великих українських заводів, оборонних або в інтересах оборони. Я кажу не тільки про зброю, а й про забезпечення проживання, і транспорт, і відбудова доріг, зв’язок – усе, що треба, має вироблятися на українських заводах.
Вдумайтесь: кілька років, і цього року зокрема, і президент, і прем’єр випрошували і випросили черговий транш Міжнародного валютного фонду, черговий мільярд доларів. Найбільша таємниця, про яку вони бояться сказати, — жодного разу, виклянчуючи черговий кредит МВФ, у жодному протоколі, в жодному своєму листі, які вони чомусь ховають, нема навіть рядка на посилення обороноздатності країни. Якщо й берете в борг, то хоч запустіть заводи і виробництва для того, щоб забезпечувати хлопців на передовій. Немає цього!
Що стосується внутрішнього агресора. Корупція у владі, відмивання грошей, виведення в офшори, в тому числі нинішніми депутатами БПП, які перебувають у керівництві партії, — це мародерство під час війни. І не закриють вони рота ні мені, ні нашим міжнародним партнерам. Тривають розслідування – і вони будуть притягнуті до відповідальності. Але на це знову буде витрачено час – рік, можливо, півтора, поки вони опиняться за гратами. а гроші, як-от з грошима Павла Лазаренка, наприклад, які Україна вже втратила. Ось чому боротись треба зараз і ламати ці офшорні схеми і корупцію, щоб мародери, навіть якщо вони пролізли в парламент і понабирали депутатських мандатів і займаються якимись там сліпими трастами, телеканалами… Ніхто з них все одно не займається нацбезпекою. В цьому небезпека внутрішньої агресії під назвою корупція, і не тільки в парламенті.
Величезна проблема – це розкрадання грошей. Удар у спину тим, хто зараз воює за незалежність держави – це виведення грошей з України в офшори. І ще й зрада: там, де встановлюють офшори, знаходять гроші, жодної відповідальності ніхто не несе. Як от у випадку згорілої в червні 2015 року нафтобази під Києвом. Тоді я все зробив, щоби знайти, хто стоїть за цією оборудкою, хто «кришував» незаконне виробництво дизпального і бензину в Київській області, Вінницькій і Хмельницькій. За цим стояло керівництво колишньої Генпрокуратури. Вдумайтесь: 2015-й рік, війна, ще рік не минув від Іловайська, від Дебальцевого, а вже далі крадуть, «кришують», а гроші – на чотири офшори з цих нафтобаз. Не в бюджет, не на АТО. І з чотирьох офшорів два – від російських компаній. Ось що називається руйнацією нацбезпеки і послабленням країни. Тому я називаю це мародерством під час війни.
«Або лишаєшся в корупційній зграї, і тоді ти нічим не кращий від них, або знаходиш у собі сили і йдеш боротися»
— Чим тепер займається Валентин Наливайченко?
— Коли зрозумів, що боротися з корупцією нагорі безперспективна справа, чесна відповідь собі була: або ти лишаєшся в корупційній зграї, і тоді ти нічим не кращий від них, або знаходиш у собі сили і йдеш боротися. Я став на боротьбу проти корупції разом з тими, кому вірю: волонтерами, патріотами, медиками, активістами. Наша відповідь на самому початку була така: йдемо боротися разом з неурядовими організаціями – це Антикорупційний рух і Армія народної гідності. Це той народний проект, який ми з патріотичними організаціями, українськими виробниками започаткували, щоб те, що можна виробляти в Україні, постачалося напряму, без здирництва, офшорів і посередників, нашим хлопцям на передовій. Це модулі для проживання, санітарні модулі, невідкладна пересувна добровольча медична допомога. У цьому є прикладом і партнером, якого ми підтримували і будемо підтримувати, Перший добровольчий мобільний шпиталь. Керівник ПДМШ ім. Пирогова Геннадій Друзенко – мій друг і партнер. Серед медиків-волонтерів є і тернополянин Анатолій Стодола, який відомий на всю країну. Саме так: людина – вчинок – приклад – рух. Ось у таку лінію ми зараз вибудувані й діємо, і тому вони для нас важливі партнери і, сподіваюся, ми для них.
Інший наш проект — Армія гідності. Для нас це розуміння стандартів життя й умов перебування бійців на передовій. Щоб мати знала, що її дитина одягнута в чисте, що розвідник, який повернувся з рейду чи з бою, має можливість отримати первинну медичну допомогу в людських умовах, що він гаряче харчування отримає три рази на день, що він має змогу отримати будь-яку санітарну допомогу, врешті прийняти душ. Не тільки військовий компонент – бо від цього залежить обороноздатність війська. Я як фахівець дуже добре це розумію. Тому й Армія гідності.
І друга частина цієї програми. Дуже важливо, щоб ті, хто повернувся зі служби, з виконання військових завдань, не залишилися сам-на-сам зі своїми проблемами. Воював-не воював – а де далі працювати? Як забезпечувати родину? Параліч влади шалений. З патріотичними організаціями, організаціями ветеранів АТО дуже важливо й далі працювати. І ми відверто, уже як рух «Справедливість», кажемо людям по всій країні, звідки можна і треба брати гроші на фінансування і створення робочих місць, соціальних програм із забезпечення тих, хто повертається з військової служби. Брати з того, що не давати красти, виводити в офшори, повернути – хоча б з Латвії, що викрадалося останні 2-3 роки вже представниками цієї влади чи попередньої злочинної влади Януковича.
Щодо Януковича, то всі забувають, а я наполягаю і буду це робити, що ще в березні 2014 року я перший зустрічався з міністрами закордонних справ Австрії, Великобританії. Вдумайтесь, вони приходили в СБУ. Знаєте чому? Бо ми разом з ними створили перший список санкцій проти перших осіб тодішнього злочинного режиму. І це не просто санкції! Перше і головне завдання було – заморозити, заарештувати гроші, які вони вкрали в українців: від Люксембургу – до Латвії. Заморозити для того, щоб дати час прокуратурі вийти на суди і через суд повертати і з Ліхтенштейну, і з Австрії, і Швейцарії, і з інших країн мільйони й мільйони, які тоді були на рахунках цих осіб. Нам повірили тоді. Прокурори цих країн наклали арешти на ці рахунки. Але 2,5 року злочинної бездіяльності з боку Генеральної прокуратури – і якщо на цих рахунках і залишилося, то обмаль грошей.
Обсяги викраденого співставні з річним оборонним бюджетом країни, навіть новим, про який зараз усі говорять. Ціна питання величезна. Треба вигризати з кожного банку, з кожної іноземної юрисдикції викрадені гроші.
— Кого бачите своїми політичними партнерами?
— Всі громадські організації, українські й міжнародні, які стоять на тих самих принципах справедливості. Що стосується союзників в нинішній українській політиці, то зі всіх сил, які представлені в парламенті, я довіряю Юлії Володимирівні (Тимошенко – ред.), тому що ми пам’ятаємо: і перша прозора приватизація через аукціон – єдина, яка наповнила бюджет, і перша рішуча боротьба з російськими посередниками на газовому ринку України, не імітація боротьби, а таки боротьба, яка закінчилась тим, що всі російські посередники пішли з нашого ринку, і багато інших речей – це те, що для нас дійсно важливо для партнерства із силою Юлії Володимирівни Тимошенко. Ми б хотіли й далі співпрацювати.
— У чому?
— Ми будемо боротися, наприклад, з тим, що нинішнє керівництво держави приховує від громадян і взяло абсолютно невиправдано на себе односторонні зобов’язання перед Міжнародним Валютним Фондом: взяли в борг гроші, але у борг на громадян. Ми вимагаємо, щоб усі таємні протоколи були оприлюднені і були надані пояснення, чому це зроблено за рахунок пенсіонерів, медиків, їхніх дітей. Так, санітарка десь у Бережанському районі, заробляє мало, якихось півтори-дві тисячі, але заробляє. А вони її запитали, її сім’ї, її дітей? Вона мало отримує, але її діти на це мають жити. А керівники держави в Меморандумі, який нікому не показують, написали, що вони скоротять її та ліжкомісця в Бережанській лікарні. Кажу простою мовою, щоб було зрозуміло. Треба з цим боротися? Союзники потрібні? Юлія Тимошенко на цих позиціях? Ось чому це справедливо. Важливі не вигадані інтриги, а конкретні справи і конкретна позиція.
— Ви будете об’єднуватися?
— Ми публічно заявили про партнерство, співпрацю – і йдемо далі. Я в русі «Справедливість», Юлія Володимирівна і її «Батьківщина» — у парламенті. У її фракції Надія Савченко. Скажу, що найбільше для її повернення в Україну зробила мати Савченко, сестра Віра і допомогло те, що тоді СБУ рішуче, на собі «витягнула» двох російських грушників, яких зрештою обміняли на Савченко. Надія — це ще одна ниточка, яка чисто по-людськи прив’язує мене до цієї команди.
«Мене з Тернопільщиною пов’язує більше, ніж я собі міг уявити…»
— Що Вас поєднує з Тернопільщиною?
— Мене з Тернопільщиною пов’язує більше, ніж я собі міг уявити, коли в 2007-2008 роках тільки починали співпрацювати з патріотичними організаціями, з «Тризубом» зокрема. Зарваниця пов’язує, Іван Гавдида – його ідеї, його вчинки, усусуси, Лисоня… Це вплив, який на мене Тернопільщина здійснила — на людину, яка народилася, виросла і закінчила школу в Запоріжжі, а потім – Київський університет. І це нормально. Я вважаю, що через таке бачення, через такий взаємний вплив можна і треба зшивати країну і зараз, і не стидатися цього.
Коли я дізнавався про те, скільки зробив Гавдида та інші патріоти Тернопільщини для Лисоні, то для мене тепер і виступи, і перебування на цій землі – це піднесення. Але піднесення людське, патріотичне, моральне, яке мотивує, щоб далі залишатися на таких позиціях. Згадайте, з чого я починав: коли мене ніхто не підтримував, прості люди підтримали. В житті політика дуже важливо розуміти, на чию користь ти зробив вибір: себе, офшорів, заводів, інтриг — чи все-таки людей, які до тебе багато зробили, але які мають на тебе вплив, спонукають йти вперед.
Ось зустріли ми пані Надію, якій понад 90 років, дочку Максима Островського, усусуса, який в 1916 році бився на Лисоні. Вона на мене більший вплив справила, ніж десять останніх політичних зустрічей або переговорів. Досі пам’ятаю її слова і очі. Це важливо для мене. І я би хотів через вас це передати, можливо, вперше, що Тернопільщина на мене впливає, і хотів би, щоб так було і далі.
А які плани мене з цим краєм пов’язують? Та тільки одні: всім, чим можу бути корисним, підтримувати. Бережани ніколи не забуду. Там я вперше публічно виступав, був сильний мороз. Тернопіль, Заліщики – та де ми тільки не були! Я всі ці місця знаю, як і свої запорізькі. Це робить і мене сильнішим, мою діяльність політичну для людей важливішою. Тому плани тільки одні: підтримувати тамтешні організації, підтримувати молодь і в такий спосіб дати можливість оновити владу на Тернопільщині. Оновити для чого? Впевнений, що для Тернопілля це робочі місця для молодих людей, щоб менше, а бажано, щоб узагалі не тікали закордон.
— На кого опираєтеся в Тернополі?
— Є декілька патріотичних організацій, є представництво руху «Справедливість» на Тернопільщині, яке очолює Петро Мандзій, багато молодих людей, які об’єднані навколо нас зараз. На прізвище я кожну людину можу назвати. Але важливо, щоб це були саме такі прості люди, не заплямовані перебуванням у владі. «Госпітальєрка» Іванка Чобанюк, якби з нами була, — було б дуже приємно. Але вона робить корисну справу і так. І наше завдання не тягнути туди-сюди людей, а навпаки їх підтримати.
Не про вибори зараз треба думати, а про вирішення двох ключових питань: подолання корупції і зупинення війни
— Ви тримаєте інтригу зараз в області, принаймні по Зборівському виборчому округу, бо ніхто не знає, піде Наливайченко на мажоритарку чи не піде.
— Зборівщина хотіла б мати в парламенті людину молоду, чесну, свою. Важливо, щоб у людей був свій представник у Раді, щоб він не боявся боротися проти несправедливих рішень: чи це МВФ, чи це влада, — все тимчасове, крім одного: постійно відстоювати позицію тих, хто тебе обрав. Знаю майже кожен округ у Тернопільській області, і якщо там буде людина, яка буде обстоювати інтереси місцевого населення, то зрозуміло, що ми її будемо підтримувати.
— Який ваш прогноз: коли будуть вибори?
— Не про вибори зараз треба думати, а про вирішення двох ключових питань, про які ми говорили. Якщо не подолати корупцію у владі, то не тільки виборами все закінчиться, — і люди, й економіка цього не потерплять. І друге: наскільки швидко вдасться подолати зовнішню агресію і зупинити війну. Вважаю, що це пріоритет з пріоритетів. Я знаю, як це має робитися, як повернути наших хлопців додому живими. Тому треба діяти, а не брехати і маніпулювати. Кожен крок у бік демілітаризації, деокупації і відновлення територіальної цінності треба робити навіть тоді, якщо ці кроки болючі. Але не робити нічого і сподіватися, що десь хтось за нас це зробить, — це контрпродуктивно, це не принесе жодної користі, принаймні Україні – точно.
Сподіватися тільки на санкції теж неправильно. Має бути копітка наполеглива робота, насамперед з посилення обороноздатності і постійна, крок за кроком, метр за метром демілітаризація, території, деокупація, повернення до нормального життя, залучення на ці території міжнародної допомоги. І треба вважати ці землі своїми – тоді ти будеш розуміти, що на них робити. А якщо навіть представники влади психологічно вважають окуповані нині території чужими… Це біда не в «них», а у нас, на українських територіях!
У цьому питанні хочу підтримати Євгена Марчука, який не боїться і справді представляє рамкову угоду, яка, на мій фаховий погляд, уперше дає вікно можливостей для справжньої демілітаризації щонайменше трьох ділянок. Ця рамкова угода дає можливості від маніпуляцій і балаболства, в тому числі у владі, за рахунок життів простих хлопців, перейти справді до порятунку життя наших військових. Я категорично проти тих, хто ніколи не був на передовій, але вважає, що там якісь солдатики гинуть. Це не солдатики! Це гинуть наші люди. З того боку теж наші громадяни. Те, що вони під впливом, під окупантами, — про це треба говорити теж правдиво. Розуміти, що це твоя земля і твої люди.
У чому вина хлопця з Тернопільщини, де на сьогодні вже 88 загиблих на війні на Донбасі, Миколи, чиє тіло везли на малу батьківщину якраз тоді, коли ми були на Лисоні, перед луганськими чи донецькими жителями? В тому, що він виріс на українській землі? Ось тут має відбутися злам. І журналісти мають величезну можливість цю кригу пропаганди зламати. Хлопець з Тернопілля, що загинув, — він наш, рідний. І люди, які нині перебувають під окупацією, — теж українці. Не ми зраджували, не ми віддавали Луганськ і Донецьк, не ми кричали: «Путін, введи війська!», коли вже війська російські були на нашій території…
«Жахливий теракт був скоєний з метою виправдати після цього масштабну агресію Російської Федерації по всьому південному сходу нашої держави»
— І ще щодо збитого малайзійського боїнга над Донбасом: яка ваша думка?
— Я сказав свою думку про це 18 липня 2014 року, що 17 липня того року в нашому небі, над українською територією терористи з російського «Бука М-1» збили пасажирський літак. Було скроєно терористичний акт військовими з військового знаряддя Російської Федерації. Внаслідок терористичного акту загинули 283 пасажири, з них 80 дітей – майже кожен третій пасажир, і 15 членів екіпажу. Жахливий теракт був скоєний з метою виправдати після цього масштабну агресію Російської Федерації по всьому південному сходу нашої держави.
Сьогодні Міжнародна слідча група підтвердила те, про що я казав, і що ми, власне, довели через добу після теракту. Навіть називають правильно селище – Первомайське, і воно не одне з такою назвою в Донецькій області, їх там п’ять. І якби випустили ракету з іншого Первомайського, то тоді б влучили в російський літак «Аерофлоту», в якому було 157 пасажирів. Літаки в той день майже в одній точці сходились над територією Донецької області, а потім розходились. Російський літак на Кіпр полетів, а малайзійський мав летіти в Куала-Лумпур. І casus belli, тобто привід для військового вторгнення, за злочинним задумом тих, хто здійснював цей теракт, мав статися через збиття літака «Аерофлоту». Але те, що збили малайзійський літак, жодним чином не зменшує небезпеку і кваліфікацію цього злочину як терористичний акт.
І це не все. Мають бути на нашій території розслідувані й інші складові цього злочину. Перша – перешкоджання розслідуванню терористичного акту, яке почалося з перших же хвилин, як тільки уламки Боїнга впали на територію, тимчасово контрольовану російськими військами і сепаратистами. Третій злочин, який вони вчинили, щойно уламки літака опинилися на землі, — це мародерство, крадіжки з мертвих, загиблих людей, зокрема дітей, особистих речей, документів. І ці мародери тепер у керівництві ДНР. Серед мародерів були й російські військові, і нині в російських хатах знаходяться речі, які вони як мародери вкрали з розбитого Боїнга.
Ці три злочини мають розслідуватися тут, в Україні, і над злочинцями має бути суд, і не один, і підозри направлені і російським громадянам, зокрема Гіркіну, і українському громадянину, хай і зраднику, Плотницькому, і багатьом іншим, докази щодо яких ми представили 18 липня 2014 року.
Міжнародне слідство підтвердило наші висновки. Але час переходити до судів, до прозорих публічних слухань і представлення на цих судах доказів, конкретних прізвищ і конкретних винуватців. Засуджувати, переслідувати і мати рішучість зрозуміти, що доведення в суді провини за будь-яку складову цих злочинів: чи то теракт, чи мародерство, чи перешкоджання розслідуванню, — це серйозний міжнародний злочин. Це величезний важіль справедливості і правоти України, якщо ми доводимо це в суді, для того, щоб тиснути на агресора і звільняти нашу територію. Тоді закінчаться всі міфи про керівництво ДНР або ЛНР, як тільки в суді буде доведено, що вони причетні до теракту, що вони серед мародерів, які крали особисті речі, що вони перешкоджали розслідуванню міжнародному співтовариству. Нема в них майбутнього, і ховатися їм не буде куди. Заради хоча б цього я боровся, щоб все-таки іти в суд і доводити свою правоту. І донести до Нідерландів, де 193 загиблих, тисячі їхніх родичів, що українці стали на захист пам’яті їхніх громадян, які загинули під час теракту. Тоді, думаю, зміниться ставлення Нідерландів до ратифікації угоди між Україною і ЄС. Ось ціна питання.
Розмовляв Тарас Савчук.